“Жартівлива в небезпеці”
(уривок з передмови Романа Коваля до книги Юрія Горліса-Горського
“Це було давно”, презентовану в Києві 10 квітня 2024 р.)
“Автор цієї книжки – людина з яскравими здібностями оповідача – безперечно має те, що називається літературним талантом”, – писав Євген Маланюк про книгу Юрія Горліса-Горського “Отаман Хмара”.
Згадав цю думку геніального Маланюка, готуючи до друку спогад “Це було давно…”
Розповідь захоплює одразу…
Юрій Горліс-Горський, стверджував Маланюк, “має всі дані” для записування своїх спогадів: “добра мова, легкість оповідання, яскравість і правдивість в віддаванні пережитого, почуття літературної міри. Талант (автор, безперечно, людина талановита) – допоміг йому обняти і розмістити спогадовий матеріал в певну цілість. Події і люди встають з-під його пера живими і справжніми”.
Додам, що особливу довіру викликають особисті враження Юрія Горліса-Горського, те, що він бачив і пережив. А саме таким є спогад “Це було давно…”.
Спогад цей із присвятою – “Панні Лідушці «до архиву»”. До слова, спогади “У ворожому таборі” Горліс-Горський адресував теж дівчині. Нагадую ту присвяту – “Маленькій Любці Гадзевичівній присвячує цю книжку «вуйцьо Юрцьо»”.
У спогаді “Це було давно…” є ще одна мала героїня – Дузя. Це золоте українське дитя уважно вслухалось у розмови дорослих і все розуміло. “Вона знала прізвища всіх видатних повстанців і партизанів в околицях, між іншим і мій псевдонім, – писав Юрій “Залізняк”, – знала, хто і як з них загинув і що за їх душі треба Бозі молитись, бо вони полягли за волю України, що більшовики три рази ламали хрест і розрівнювали могилу повстаньчого ватажка під Ново-Миргородом, а чиїсь невидимі руки по ночах знову відновлювали їх, знала, що ми боремося за незалежність, а москалі хотять знову поневолити нас, збиралась, як виросте, теж боротись за Україну, бо… зараз мама ще не пускає… Знала, що цього всього ніяк не можна казати чужим людям, бо прийдуть чекісти і заберуть татка і маму”.
“Залізняк” (а таке було повстанське псевдо в Юрія) з любов’ю пише про цю дитину.
…
Що ще можна сказати про автора спогадів, спираючись на його текст?
Весело-хоробрий козак, з гумором…
А ось характеристика головної героїні Олі “Кравченко”, до якої в нього виникло почуття: безмежно хоробра, спокійна і жартівлива в небезпеці.
Цю рідкісну рису особливо цінував козак Юрко. “Я з вдячністю глянув на ту, так спокійну в небезпеці, дівчину…” – писав він. А на іншій сторінці: “З наближенням небезпеки – до неї вертав добрий настрій…”
Юрій присвятив Олі вірш. Ним завершував розповідь “Це було давно…”…
Про таємницю Ольги “Кравченко”, а головне, про її життєвий подвиг читайте в цій маленькій книжечці, повній драматичних пригод на лезі повстанського ножа.
Роман КОВАЛЬ