Ще у вересні він грав на Набережній у Ялті, продовжуючи муляти око ФСБ. На нього окупанти не раз тиснули, ганяли з Набережної, але люди ставали на захист.
У жовтні ми ще спілкувалися. Пан Остап сказав, що зник з Нету, бо місяць лежав у лікарні, був дуже низький гемоглобін. Я ще подумав: це ж ризик віддаватися на ласку московським лікарям, ще отруять…
13 листопада привітав листом пана Остапа з 87-літтям. Він тільки поставив “сердечко”. Видно, що сил було все менше і менше…
“Незборима нація” з листопада 2023 р. публікувала спогади Остапа Кіндрачука про Олексія Нирка – його вчителя. У передмові зазначали: “Попри новітні кордони, Остап Кіндрачук не тратить зв’язок з «Незборимою нацією» – читає її в електронній версії, у категорії «Архів газети». Вважає нашу газету «неповторною». Радіє, коли знаходить на її шпальтах близькі серцю вістки про кобзарів – Тараса Силенка, його сина Святослава Силенка, Михайла Коваля та інших. Як і раніше, 86-літній пан Остап кобзарює на ялтинській Набережній”.
Нагадуємо цю публікацію із жовтневого номера “Незборимої нації”.
(…) 27 листопада 1988 р. Олексій Федорович Нирко і я на запрошення керівника ініціативної групи, бандуриста і науковця Анатолія Гришина прибули в Київ, до лекторію Києво-Печерської лаври на Установчі збори кобзарів України.
Газета “Культура і життя” (№ 49, 4 грудня 1988 р.) помістила широку інформацію під назвою “Та й зліталися орли на велику раду”, у якій автор В. Чудний назвав збори кобзарів “всеукраїнською радою”, підкресливши, що це “подія першорядної ваги в культурному житті республіки – перший з’їзд кобзарів”.
Учасниками зборів, крім їхнього ініціатора Анатолія Гришина, були кобзарі й бандуристи: Г. Ґриштопа (Одеса), Олексій Чуприна з могили Тараса Шевченка (Канів), Василь і Микола Литвини, Георгій Ткаченко, Микола Будник, Семен Гнилоквас, Павло Супрун, Андрій Бобир, Микола Гвоздь, юний Роман Яницький (усі кияни), Василь Нечепа (Чернігів), Микола Нечипоренко (Житомир), Михайло Баран, Людмила Посікіра, тріо бандуристок під керівництвом Марії Сороки (всі львів’яни), Олексій Нирко та Остап Кіндрачук (Ялта), Михайло Василюк (Ізмаїл). Усього 25 учасників. Усі ми складали плани відродження кобзарських традицій. Світились ізсередини якимось невідомим раніше піднесенням і… натхненно грали й співали, спочатку там же, у лекторії, для себе, а в наступні три дні розійшлися по київських майданах і вулицях з бандурами, як це було заведено в Україні до червоного терору, коли люди спрагло живилися хвилями пасіонарної енергії, закодованої у старокозацьких інструментах.
На жаль, цього разу наше зібрання виявилось організаційно недовершеним через брак статуту. Тільки 31 травня і 1 червня 1990 р. відбувся легітимний Установчий з’їзд кобзарів України з реєстрацією в органах влади Спілки кобзарів України, яка згодом стала національною. У роботі цього з’їзду кобзарів і у виробленні статуту спілки активну участь узяв Олексій Нирко, а я був його своєрідною “кобзарською тінню” і як бандурист брав участь у всіх концертних програмах з’їзду. Жоден з наступних з’їздів кобзарів не обійшовся без активної участі в них двох представників Криму – Олексія Нирка й мене, його помічника…
Остап КІНДРАЧУК
Вічна пам’ять і вдячність!
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.