5 березня 1950 р. у м. Комарному Городоцького р-ну Львівської обл. помер Василь ШКЛЯР, член Центральної Ради, старшина Армії УНР, директор Департаменту політичної інформації МВС УНР. Його дружина Євгенія була певна, що В. Шкляра отруїли в КҐБ.
Далі з нарису про Василя Шкляра (книга Романа Коваля “Батькам скажеш, що був чесний”).
Василь Шкляр був кришталево чесною людиною. Мабуть, це й стало однією з причин скромних матеріальних статків його родини. Колись, у часи його роботи в МВД, у нього були гори золотих речей. І він нічого не привласнив!
– Чого ж ти не взяв хоч однієї прикраси? – запитала дружина.
– Та це ж чуже! Я не міг його взяти!
Цю розмову почула їхня дочка Ліда. (…)
Ліда “дуже любила обслідувати хату, коли нікого не було”. Раз щось зблиснуло у скляній банці з квасолею, що стояла в кухонній шафі. Юна розвідниця висипала квасолю на стіл і… побачила якісь нагороди на синьо-жовтих планках. “Це було два залізні хрести – один більший, другий менший, а також значок про закінчення [подєбрадської] академії”. Коли прийшла мама, Ліда запитала, що це за хрести. Мама дуже налякалася! Завтра ж у школі скаже! А це ж нагороди за участь у війні проти Москви.
Це був Хрест Симона Петлюра – за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом Головного отамана Симона Петлюри в 1917 – 1921 рр. (№ 1040). Більший – на свята, малий можна було носити щодня. Але носити їх не можна було…
Євгенія пояснила донечці, що це батькові нагороди, але про це не можна ніде говорити… І закопала їх у хліві…
На початку березня 1950 р. рідні, як завжди, перед вихідними донечки приїхали додому [в м-ко Комарне на Львіщині], а батько – в лікарні! “Ми його відвідали, – згадувала Ліда, – тато ще сміявся і на прощання помахав нам рукою. На рентген він зайшов сам (2 км за містом), а назад уже не міг зайти – це було в п’ятницю. Мама залишила мене дома, щоб носити йому їсти. В середу йому стало погано, і ми визвали маму, а в суботу він помер. Мама була певна, що тата отруїли. Тата визивали в КҐБ два рази. Про що його питали, я не знаю. Казав мамі, що дав підписку про нерозголошення. Мамі він розказав, але нам про те нічого невідомо… Йому було всього 63 роки”.
Василь Шкляр вважав, що зі своїм козацьким здоров’ям доживе й до ста літ. Але через ворогів незалежної України – не судилось…
5 березня 1950 р. – останній день у житті Василя Шкляра. У цей день у с. Білогорщі (тепер у складі Львова) в бою загинув Головний командир УПА Роман Шухевич…
На могилі Василя Шкляра посадили, як і просив козак, червону калину. Він завжди говорив:
Будуть пташки прилітати цвіт калини їсти,
будуть мені приносити з України вісті…
Вічна слава!
Роман КОВАЛЬ
https://facebook.com/KholodnyiYar