“19.ІІ.1900 року Міхновський промовляв у Полтаві”
У 1900 році О.[лександр] О.[лександрович] Русов жив із родиною у Полтаві. Сюди ж був висланий із Харкова його старший син Михайло – яскраво-талановитий юнак, передчасно взятий могилою. Михайло Русов був тоді палкий революціонер і ініціятор заснування першої української політичної партії. Здійснюючи цю свою мрію, Михайло Русов 19 лютого в Полтаві під фірмою семинарської громади та з її активною участю зорганізував вечірку – Шевченкові роковини, на які приїхали й ми з Харкова.
Приїхало нас кілька чоловіка – молодий адвокат Микола Міхновський, студент технольогії, пізніший авіятор Лев Мацієвич і ще дехто з товаришів. Вечірка, як на приватне помешкання і свій нелегальний характер, була досить велелюдна – чоловіка до 60.
Між господарями семинаристами були Симон Петлюра, Андрієвський, брати Міхновські (небожі адвокатові) тощо. Із полтавських громадян були: О. О. Русов, Кость Мацієвич, тепер проф. Укр. госп. академії в Подєбрадах, лікар Іван Липа (співзасновник Братства тарасівців. – Ред.), дехто із земських діячів, кілька пань і панночок.
Приїжджі з Харкова гості, очевидно, мусіли виступити з промовами. Головну промову мав виголосити М. Міхновський, що славився своєю красномовністю. Тему для своєї промови узяв він бойову: конечність відновлення терористичної боротьби проти царату. Пізніше де в кого пам’ять завела й стали твердити, що Міхновський виголосив тоді промову про Самостійну Україну, яка опісля була видрукована окремою брошурою як перша книжечка РУП…
Отже, 19.ІІ.1900 року Міхновський промовляв у Полтаві на тему терористичної акції. Промова ця (…) була цвітиста (барвиста. – Ред.), а головне, запальна та пориваюча.
Слово “бомби” так і летіло з уст бесідника. “На царські укази не можна відповідати словами, а тільки бомбами”, “українська реакція на таке поступовання тільки бомби”. “Бомби і бомби!”
Це було на часі, й молоді слухачі слухали промов Міхновського з палаючими очима й гарячим серцем. Успіх промова мала надзвичайний. Ентузіазм зборів піднісся до кульмінаційної точки, і тільки на обличчя О. О. Русова насунулась хмара. Чим частіше лунало слово “бомба”, тим прикріший ставав вираз обличчя Русова. Коли Міхновський скінчив під вибух ентузіазму молоді, О. О. Русов звернувся до свого сусіда Костя Мацієвича і з досадою спитав: “Що це за офіцер артилерії?” К. Мацієвич, не зрозумівши зразу іронії, відповів: “Це не офіцер, це адвокат із Харкова”. – “А що ж він усе бомби та бомби?” (…)
Дмитро АНТОНОВИЧ
Дж.: Антонович Д. Пам’яти старого самостійника // Календар “Дніпро” на 1937 рік. – Львів, 1937. – С. 117 – 119.
Ширше читайте у книзі Романа Коваля і Юрія Юзича “Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи”: http://otamania.in.ua
Пожертви: ФОП Р. М. Коваля 5169 3305 3001 3009.
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.