Вийшло березневе число газети “Незборима нація” за 2024 р., яку редагує Роман Коваль (ч. 03/455). Пропонуємо один з матеріалів номеру.
16 лютого 2023 р. в бою під Сватовим, на Сході України, загинув француз Andréas Gallozzі. Через рік, 16 лютого 2024 р., його мама Едіт була на Майдані в Києві, а в цей же час у Франції Rémi Fritsch та інші друзі й рідні прийшли на кладовище, де спочиває Андреас, – щоб вшанувати пам’ять героя.
Андреасу Галлоцці було 22 роки. Родом він з департаменту Йонна регіону Бургундія.
Андреас завжди хотів бути військовим. До 17-го інженерно-парашутного полку приєднався у вересні 2020 року. Він поїхав із Франції, щоб захищати демократію, Україну, українців, Європу. Під час навчання в Інтернаціональному легіоні дістав прізвисько “Френчі”. Був рішучий. Із задоволенням виконував свій [добровільний] обов’язок.
У телефонних розмовах з мамою Едіт Андреас повторював: “Мамо, мені добре тут, я знаю, для чого я приїхав; я розумію, на що я йду”. Одного разу з передової сказав їй: “Мамо, тут 14 – 18 [роки Першої світової війни] – у XXI сторіччі».
Його двоюрідний дідусь, чию історію Андреас добре знав (як і інші члени його родини), загинув в окопах у 1918-му. Останнє, що сказав: “Все добре”.
В особистих речах Андреаса, які повернули колеги з Інтернаціонального легіону, його мама знайшла записку з вказівкою для родини, де шукати його останні слова в телефоні.
У записці “Вже пізно” Андреас писав: “Війна – це прокляття людства, війна ніколи не вмирає. Завжди будуть справедливі причини, через які варто битися і вмирати, якщо треба, боротися проти божевільних, які прагнуть зруйнувати все, що їх оточує, – заради власного «его»…”
Вказавши, що на цей текст його надихнули листи французьких солдатів Першої світової війни, Андреас обрав лист, який зачепив його найбільше. Він його адаптував, додаючи власні слова.
Ось “Останні слова” Андреаса: “Моя найдорожча мамо, люба родино, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилась, але я ні про що не жалкую. Я бачив багато героїзму і страхіть. Я молюся, щоб до вас доля була більш милостивою.
Наше життя коротке. Я вдячний небу за всі радості, за все щастя і випробування, які приготувала мені доля. Моє життя було чудове і майже наповнене.
Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами – мої дорогоцінні спогади.
Лише чудо могло б мене врятувати. Я знав, що ця місія занадто небезпечна, однак я чоловік упертий і не хотів залишати своїх друзів у центрі цього пекла.
Війна робить людей божевільними. Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя і своїх переконань. Єдине, про що жалкую, це те, що я не мав часу покохати когось усім своїм серцем.
Я сподіваюся, що ви знайдете сили мені пробачити. Господь, можливо, хотів би з’єднати нас на небі або в іншому місці, роз’єднавши нас на цій землі.
Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за справедливе діло.
Я ніколи вас не забуду, я люблю вас”.
“Останні слова” Андреас написав 1 лютого 2023 року. Він загинув у бою 16 лютого.
Опинившись на руках побратима-японця, Андреас вимовив останнє: “Все добре”.
Спочивай з миром, Андреасе!
Повага до Andréas Gallozzi-“Frenchie”!
Olivier JOUET
Переклад із французької Єлизавети Юхнової
Фото зі сторінки мами Edith Gallozzi