Читай липневе число газети “Незборима нація” (2026, ч. 08/488).
Історики завжди думають історично. А історичний підхід передбачає вивчення причин того чи іншого явища, бо нічого нізвідки не виникає.
Тож чому в 1943-му наші предки-українці підняли на Волині велике повстання проти Польщі? Бо за 23 роки перед тим Варшавський сейм (17 грудня 1920 р.) одноголосно ухвалив спеціальний акт про надання землі воякам Війська Польського.
Цей акт передбачав безоплатне (!) надання земель на т. зв. Східних кресах – у Східній Галичині, на Поділлі та Волині, особливо тим воякам та добровольцям Війська Польського, які служили на фронті, та інвалідам (ст. 2). Інші вояки та інваліди могли купувати землю (ст. 3). Площа ділянки, що надавалася одному польському військовослужбовцю, не могла перевищувати 45 (!!!) га (ст. 5). Військові поселенці-осадники (Osadnicy Wojskowi) сплачували податок тільки через 5 років після початку користування.
З огляду на те, що Східна Галичина та Поділля були густонаселені, землі польським воякам-осадникам роздавали переважно на українській Волині. Українське населення Волині сприйняло це вороже, бо на їхні землі почали масово заселятися польські військові з родинами – вони сприймалися як вороги та окупанти. Адже перед тим регулярне Польське Військо воювало проти Української Галицької армії та Армії УНР, у яких служили й українці, народжені на Волині.
Зважаючи на те, що в 1920 – 1930-х роках Волинь була повністю під окупаційною (хоча й визнаною міжнародними угодами) владою Польщі, початкові виступи місцевого сільського люду не мали масового характеру, тож придушувалися польською жандармерією.
Однак, коли у 1941-му на Волинь прийшли німецькі війська, ситуація докорінно змінилася – Польща втратила свої владні інститути і жандармерію на Волині, а польський уряд намагався керувати діями підпільної Армії Крайової аж із Лондона.
Натомість на Волині виникає УПА, яка стала на захист українських селян, що потерпали від німецько-польської влади (пізніше – російсько-радянської).
Отже, через більш ніж два десятиліття після ухвалення Варшавським сеймом “Акта про надання землі воякам Війська Польського” на українській Волині в 1943 р. спалахнуло національно-визвольне повстання проти польської окупаційної влади з її несправедливими законами.
У збройній боротьбі загинуло, за різними підрахунками, до 25 тисяч польських військових осадників-окупантів та членів їхніх родин, яких сучасна польська націоналістична історіографія чомусь трактує як “мирне населення”. Від рук польських вояків Армії Крайової загинуло близько 20 тисяч українців.
Насправді це було не “мирне польське населення”, а військові поселення поляків-колоністів на українській Волині. Кожен малий поляк з дитинства вчився військового ремесла, бо народився в родині військових і входив до Армії Крайової.
Ото така “наша спільна історія”… Якщо польські політики не знають справжньої історії свого народу, то українські історики допоможуть їм дізнатися правду.
Як завжди з вами на бойовому посту історичного фронту
Тарас ЧУХЛІБ, доктор історичних наук,
полоніст, сержант резерву ЗСУ
На світлині – Тарас Чухліб з вірною читачкою Людмилою. Київ, Андріївський узвіз, 2021 р.
#НезборимаНація
#ІсторичнийКлубХолоднийЯр
#ВизвольніЗмагання
Книги Романа Коваля: http://otamania.in.ua
Передплачуйте газету “Незборима нація” – 33545.
Ціна на півроку – 132 грн.
Приєднайте нового передплатника “Незборимої нації”.