У грудневому числі газети “Незборима нація” (2024, ч. 12/466) опубліковано матеріал Віти Макарюк про українського героя, який заповів свій прах розвіяти над Холодним Яром.
Передплачуйте газету “Незборима нація”– літопис боротьби за національну Україну.
Ще у 2023 р. Олексій Назарчук обговорював з побратимами свою загибель. Він заповів, щоб його тіло кремували, а частину праху розвіяли над Холодним Яром – місцем, яке зрощувало, збирало і збирає під стяги боротьби за Українську державу героїв різних епох. Місцем, яке надихало Олексія, звідки він черпав натхнення, силу та звитягу.
Олексій Назарчук прийшов у світ 30 березня 1997 р. в с. Піщаному Броді Новоукраїнського району Кіровоградської області. Коли йому виповнилося 8 років, родина переїхала до м. Помічної, а пізніше до Кіровограда (нині Кропивницький). Закінчивши 9-й клас, хлопець вступив до ПТУ № 12 м. Знам’янки з метою здобути спеціальність “помічник машиніста тепловоза”.
Батьки Олексія багато подорожували. Часто родиною завертали і до Холодного Яру, який був тим місцем, що вабило, зачаровувало і спонукало до приїзду знову і знову…
У 2015 р. Олексій Назарчук пройшов військову строкову службу в лавах ЗСУ. Служив у 2-му Президентському полку. Потім працював у будівельній фірмі, далі – головним сироваром у сироварні “Лісова коза”, що на Кіровоградщині.
Зацікавився українською та античною історією, давньоскандинавською релігією. Був активним учасником уболівальницького руху футбольного клубу “Зірка”.
Ще до служби в армії Олексій очолив Кропивницький осередок Всеукраїнської громадської організації “Сокіл”, головним партнером якої є ВО “Свобода”. З тих пір він майже щорічно долучався до заходів зі вшанування героїв Холодного Яру, був учасником Фестивалю нескореної Nації “Холодний Яр”.
На момент повномаштабного вторгнення Росії Олексій перебував за кордоном. У перший же день вирішив повернутися. Вранці 26 лютого 2022 р. він переступив батьківський поріг і одразу почав збирати наплічник.
Добравшись до Києва, долучився до ОДЧ “Карпатська Січ”. Разом з побратимами брав участь у звільнені Ірпеня, Бучі та інших населених пунктів Київщини. Після деокупації Київщини ОДЧ “Карпатська Січ” передислокували в околиці м. Барвінкового Ізюмського району Харківської області. Олексій приєднався до 5-ї Окремої штурмової київської бригади ЗСУ.
Боронив Донеччину. Служив на посаді командира відділення взводу роботизованих платформ роти вогневої підтримки. У серпні 2023 р. дістав поранення. Після лікування повернувся в стрій.
Олексій планував жити: 2024-го вступив на заочну форму навчання до Центральноукраїнського національного технічного університету, на кафедру машинобудування, мехатроніки і робототехніки. Його цікавила робототехніка, він бачив її в дії, з нею працював. Тому саме ці свої вміння і навички мав намір розвивати надалі.
Молодший сержант Олексій Ігорович Назарчук-“Фріц” загинув 9 жовтня 2024 р. в районі населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області – під час виконання бойового завдання.
За бойові заслуги Олексій Назарчук нагороджений відзнакою київського міського голови “За сприяння обороні Києва”, відомчою відзнакою Міністерства оборони України “За жертву крові в боях за волю України”. Нагороджений почесною відзнакою командира військової частини А4010 – перснем “Вірність і честь”.
Силу, відвагу і всі військові чесноти черпав з героїзму холодноярських героїв та героїв скандинавських епосів.
Йому було лише 27 років…
15 жовтня кропивничани коридором шани і пам’яті зустріли скорботний кортеж, який на щиті повернув Олексія Назарчука до рідного міста, зробивши зупинку під час всеукраїнської хвилини мовчання на площі Героїв Майдану.
Колона з трьох десятків автомобілів із синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами рухалася від в’їзду в місто Університетським проспектом до Далекосхідного кладовища.
На Алеї Почесних воїнських поховань панахиду відслужив архієпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк.
10 листопада 2024 р. біля Меморіалу козакам-добровольцям, які загинули в російсько-українській війні, члени родини та побратими Олексія виконали його заповіт. Тепер він навіки з Холодним Яром.
Олексій був благородною та сміливою людиною. Життєрадісний, щирий, з надзвичайною усмішкою та сміхом, які нікого не залишали байдужим.
Він дуже любив свою родину.
Для рідних і друзів був опорою, він завжди був готовий прийти на допомогу.
Віта МАКАРЮК, завідувачка філіалу “Холодний Яр” НІКЗ “Чигирин”
Використано розповіді батьків Олексія – Алли, Олександра та побратимів.
Передплачуйте газету “Незборима нація”: індекс 33545.
Читайте, передплачуйте книги про Визвольну боротьбу: http://otamania.in.ua
Жертвуйте на видання “Незборимої нації”: ФОП Р. М. Коваля 5169 3305 3001 3009.
Архів “Незборимої нації”:
https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Nezboryma_Natsia