3 березня 1921 р. свій останній бій прийняв Семен ГРИЗЛО, звенигородський кошовий Вільного козацтва.
Далі уривки з розповіді Романа Коваля з книги “Батькам скажеш, що був чесний”.
Лютневу революцію Гризло зустрів на рідній Звенигородщині. Разом з Никодимом Смоктієм узявся відроджувати українське козацтво, яке мало “захищати самостійність України й незалежність” . Спершу був козаком Гусаківської сотні, а на повітовому з’їзді Вільного козацтва у Звенигородці вже виступав як катеринопільський курінний. На з’їзді його обрали кошовим отаманом Звенигородщини. Показово, що ініціатор створення Вільного козацтва Никодим Петрович Смоктій зняв свою кандидатуру на користь Гризла. Цей випадок заперечує думку про те, що українці ніколи не поступаються один одному. Мине якихось два роки, і вже Гризло добровільно поступиться отаманством Іванові Лютому-Лютенку. (…)
Іван Лютий-Лютенко характеризував Гризла як “дуже толкового, розумного чоловіка”. Позитивну оцінку дав і катеринопілець Іван Тримайло: “Гризло був здорової будови, красень-козак, чуприну носив підстрижену “під макітру”, тобто по вуха. Він був сміливий і хоробрий – правдивий козарлюга… Гризло був щирої, доброї натури – бився за Україну, ніколи не числячись зі своїм життям. Коли дістане вістку, що вороги грабують селян, то не питає, багато ворожої сили чи ні, а зараз же кличе: «Брати, готуйтеся до бою бити нашого ворога!»”. (…)
За свідченням ад’ютанта Симона Петлюри Олександра Доценка, загін Гризла налічував 100 кінних і 2000 піших. А Іван Тримайло стверджував, що загін сягав 3000 козаків і старшин. Діяли повстанці в Холодному Яру, на Уманщині й Звенигородщині. Співпрацювали з отаманами Андрієм Гулим-Гуленком, Петром Дерещуком, Дмитром Цвітковським, Пилипом Хмарою, Яблучком, Заболотним, Загороднім… Згідно з “Советской военной энциклопедией”, на кінець 1920 р. об’єднаний загін Гризла і Цвітковського мав 4000 бійців. (…)
Загинув Гризло 3 березня 1921 р. у бою під с. Новоселицею Катеринопільської волості Звенигородського повіту . Свідчення про його останні дні дав козак Іван Тримайло…
Коли більшовицька навала залила Звенигородщину, Семен зі своїм загоном перейшов на Уманщину, у с. Іванківці. Там були цукроварня й винокурня. “Гризло їх зайняв, наче свою певність”. Більшовики спершу наступали меншими відділами, а потім більшими. Але козаки трималися. Тоді підійшли нові частини, оточили село і нікого з нього не пускали. Побачивши, що проти такої сили він не встоїть, Гризло вирішив прорватися крізь оточення.
По тяжкому бою партизани все ж вирвались із зашморгу. Але втрати наші були дуже тяжкі – під Іванківцями загинуло майже половина козаків, що були з Гризлом. Сам отаман вискочив на чолі невеликого гурту, решта тих, що прорвалися, розсіялись.
“…У ту ніч, коли Гризло відступав зі своїм гуртком, мело снігом так, що й світу Божого не було видко, – згадував Іван Тримайло. – Він не оглядався назад, бо надіявся, що в таку завірюху ворог не буде переслідувати. До нашого містечка Мокра Калигірка не завернув, бо не знати, чи, бува, не було в ньому большевицького війська, а зупинився зі своїми козаками на одному хуторі. Удосвіта, коли завірюха притихла, козаки посідлали коні. Але щойно виїхали з хутора, як большевицький кінний відділ, що, видко, слідкував за ними, обстріляв їх. Козаки, відстрілюючись, почали відступати. В цей момент Семена Гризла було тяжко поранено в коліно правої ноги, так, що ногою не міг ворухнути. Було вбито під ним і коня. Козаки хотіли отамана посадити на іншого коня, але він рішуче відмовився і сказав: «Ні! Мені не жити, а ви рятуйтеся, я вже тут помру, але живим ворогам не дамся!..» Козаки поїхали. Большевики ж, здоганяючи їх, зупинились коло Гризла. Він же мав ще стільки сили волі й духу, що навлежки застрелив трьох большевиків, а сам собі пустив кулю в голову під бороду і так загинув геройською смертю”.
Тіло отамана кавалеристи 45-ї дивізії привезли до Катеринополя. “Від сильного морозу Його тіло замерзло, – продовжував уродженець Катеринополя Іван Тримайло. – Було видно Його три рани. Видко, що большевики стрілили ще в мертвого. Замерзле Його тіло поставили до стіни під конюшню і всяко над ним знущалися: кидали в нього камінням та гноєм… Так стояв Він замерзлий два дні під охороною міліції. Потім міліція відвезла Його тіло до Звенигородки і там скинула на вулиці. І знову наші вороги обкидали замерзле Його тіло купою каміння та кізяками. Хоч большевики й стерегли тлінні мучені останки нашого Отамана, але сильні морози і завірюхи допомогли нашим людям викрасти Його тіло і таємно поховати в Звенигородці на старому цвинтарі”.
Вічна слава!
Роман КОВАЛЬ
З книги “Батькам скажеш, що був чесний”
Малюнок Дмитра Бур’яна ”Семен Гризло”.
#НезборимаНація
#ІсторичнийКлубХолоднийЯр
#ВизвольніЗмагання