6 листопада 2014 р. під час оборони Донецького аеропорту загинув Сергій ТАБАЛА-“СЄВЄР”, учасник Революції гідності, боєць 5-го Окремого батальйону ДУК “Правий сектор”.
17 грудня 2014 р. він став Почесним громадянином м. Сум (посмертно). 15 січня 2016 р. йому надано звання “Народний герой України” (посмертно), а 19 лютого 2016 р. іменем Сергія Табали названо колишню вулицю Паризької комуни. 21 листопада 2016 р. козакові Табалі надано звання Герой України з удостоєнням “Золотої зірки” (посмертно). 6 грудня 2016 р. Президент України вручив “Золоту зірку” бабусі героя – Людмилі Шепотько. Образ Сергія став прообразом пам’ятника добровольцям у с. Святопетрівському Києво-Святошинського району Київської області.
Вічна слава!
“Смерть – лише продовження шляху”
Зі “Щоденника для нащадкiв” бійця ДУК “Правий сектор”
Це найкращий момент мого життя – революція, яка дала мені братів, силу та натхнення. Я втратив тих, хто на словах були моїми друзями, а коли почалася війна, покинули мене. І я дякую за це Богам, бо тепер поруч лише ті, хто помре за ідею, яку я поділяю, і наш час настав!
Для мене неймовірна честь іти, спати, їсти, дихати поруч із моїми братами, бо, як хтось вдало пожартував, “добре, коли поруч люди, які мають таку ж хворобу мозку, як і ти!”. Хвала Богам, що я зрозумів у боях на Майдані, що страху немає, а смерть – лише продовження шляху.
Я завжди мріяв бути лицарем, завжди хотів жити по совісті, моралі, чесності… Так, аби на мене рівнявся весь світ. Я зміню цей світ, бо хто [це зробить], якщо не такі, як ми!
Потрапив на Майдан, і моя ідейність виросла геометрично, а мої погляди на світ стали більш консервативними, і я вирішив, що, як націократ, я просто зобов’язаний підтримувати мову та культуру, тому почав розмовляти Українською.
Я націоналіст, і з цього шляху я не зійду до кінця мого життя, бо більшого кохання, ніж моя Україна, я не знайду та не шукаю… Мій націоналізм випливає не тільки з моєї любові до нашої нації, а й з моєї любові до родини та моєї турботи про них.
Для мене честь – померти за Україну! Шкода, що за нашу країну я можу померти тiльки один раз.
Мій дух гріє, що мої учні – це ті, хто поведе нашу націю вперед. Для мене честь ділитися з ними досвідом та знаннями. Вони – майбутнє, якого гідна наша нації. Вони – моя зміна. Якщо я не дійду до Мети, то це зроблять вони. Сама думка про те, що ми творимо історію, – Честь!
Війна, яку ми збираємось вести, має початись в Україні, а закінчитись у Москві!
Сергій ТАБАЛА-“СЄВЄР”
Від редакції. Сумно, але мама Сергія як була на заробітках у Росії, так і досі там.
Коли відкривали меморіальну дошку ї синові на школі, вона була в Росії. Хоч і сказала в одній передачі, російськомовна, українською: “Я пишаюсь тобою, дитино!”
З книги Романа Коваля “Донбас: радість і біль” (2020).
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.